Микола Платонович Бажан народився 9 жовтня 1904 року в місті Кам’янець-Подільську. Батько Миколи Платоновича, Платон Артемович, був військовим топографом Ставропольського полку, тобто людиною, що фотографувала місцевість і складала карти. Саме йому ми завдячуємо тим , що маємо прекрасну панораму нашого міста, зняту ще у 1910 році. Його батько був ковалем з Полтавщини і дуже радів, що його син «вибився в люди» і став офіцером. Мати Бажана , Ганна Аркадіївна Партацька, була із славного аристократичного роду. Її прадід був поетом, дід – священиком ( у нього була справжня індульгенція про відпущення гріхів), а дід по лінії матері – відомим лікарем. Батьки познайомились випадково у музичному магазині, куди Платон Артемович прийшов купити гітару. Щоб одружитися , офіцер царської армії змушений був заплатити великі гроші у казну, щоб отримати дозвіл на одруження. У кінці кінців вони побралися і пожили 52 роки спільного життя, народивши 3 дітей (синів Валентина і Миколу та доньку Аллу).
Микола народився «в сорочці», мати зберігала її до 18 –річчя сина, а потім спалила. Як недивно, але Миколине життя кілька разів висіло на волосині, і лише якесь чудо оберігало його від смерті.
З дитинства Микола любив майструвати. Батько дуже радів, дивлячись на сина, – буде інженер. Так не так сталося, як гадалося, бо життєвим кредом письменника стане література.
Одного разу мати взяла малого Миколу у театр на виставу «Сватання на Гончарівці» Коли на сцену вийшов Стецько, Микола так розкричався, що мати змушена була піти із зали, аби не заважати глядачам. Після цього вона думала, що у сина буде відраза до театру на все життя. Але знову ж таки ці побоювання виявилися марними, бо Микола Бажан згодом дуже плідно працюватиме з театром, захоплюватиметься ним.
До 4 років Микола Бажан сам навчився читати. Коли мати прийшла додому, вона побачила малого Миколку, який тримав у руках газету «Слово» – він прочитав її заголовок. Так вийшло, що першим прочитаним словом Бажана було слово «слово» – його життєве кредо.
Свій перший вірш М.П.Бажан написав, коли йому було 5 років. Цей вірш він назвав байкою і присвятив його Шевченкові.
Оскільки батько був військовим, родина часто змушена була переїздити з одного місця на інше. У 1908 році родина Бажана переїхала до Умані. У домі завжди панувала атмосфера духовності. Не було чути крику, непристойностей, не було видно карт, вина. Вечорами у будинку збиралась інтелігенція, проводились дискусії, літературні читання, грала фортепіанна музика.
Вихованням дітей, крім батьків, займався служник Артем. Він був за національністю грузин, і саме він вперше відкрив перед Миколою захоплюючий світ грузинської літератури.
Микола ріс дуже цікавою дитиною. Де б він не був, щоб не бачив, завжди це обігрував. То грав у попа, коли побував з мамою у церкві, то у витязя в тигровій шкурі, коли почув від Артема цю легенду. Коли розпочалась перша світова війна, Микола зробив спробу втекти на війну. Це закінчилось трагічно, він упав у провалля, де мало не замерз.
Микола ще в дитинстві був оповідачем. Він міг цілими годинами розповідати цікаві історії, які тут-таки на ходу і видумував, причому розказував її так емоційно і виразно, що його завжди було цікаво слухати. Вдома він навіть організував домашній театр, у якому разом з братом, сестрою та друзями ставив для батьків вистави.
Микола Бажан з дитинства мав феноменальну пам’ять. Прочитане лише раз він запам’ятовував назавжди. Пізніше це йому дуже допоможе при впорядкуванні УРЕ, Коли Миколі минуло 8 років, він пішов на навчання до Уманської гімназії, яка містилась в приміщенні нинішнього агротехнічного коледжу. А коли її було розформовано продовжив навчання на кооперативних курсах, які містились в приміщенні нашої школи. Це був буремний 1918 рік. Разом зі своїм другом Янеком і вчителем історії М.Бажан мандрує селами Уманщини і рятує культурні цінності, які і лягли в основу першої експозиції краєзнавчого музею.
Після закінчення громадянської війни додому повернувся батько, його, як, як офіцера царської армії, зразу ж арештували і відправили до Христинівки. Мати з трьома дітьми щотижня носила батькові передачі, пішки долаючи десятки кілометрів. Після свідчень солдатів, які служили у батальйоні Платона Артемовича, його відпустили. Сім’я дуже бідувала, ледве зводячи кінці з кінцями, але діти не покинули навчання. Микола почав працювати статистом у театрі Леся Курбаса, який приїхав на гастролі і розмістився в приміщенні сучасного університету. Він настільки захопився театром, що після від’їзду трупи Курбаса, організував аматорську театральну трупу і поставив спектакль «Березневий каламут».
Саме в Умані Бажан зробив перші кроки на шляху в літературу. У 1919 році він написав першу рукописну збірочку «Контрасти настрою», яку присвятив своїй мамі.
Матеріальні умови в родині Бажана ще більше погіршилися після пожежі, коли повністю згоріло їхнє помешкання і родина змушена була існувати у пустому підвальному флігелі, де не було навіть світла. Але Микола вчився, і це не завадило йому і гімназію, і кооперативні курси закінчити з відзнакою. У 1921 році М. Бажан виїздить до Києва. Вступає у кооперативний інститут, провчившись 2 роки, переводиться до інституту зовнішніх зносин, але закінчивши 2 курси, розуміє, що його більш цікавить література, і саме нею він хоче займатися професійно.
Перші вірші М.Бажана надруковані в газеті «Більшовик» у 1923 році. Там М.Бажан і працював. Свої твори він підписував псевдонімом – Панфутурист.
У 1925 році Микола Бажан переїхав до Харкова. Там він видав свою першу збірку «17 патруль».
Уже в 1929 році він знову повертається до Києва і працює редактором Київської кінофабрики. Микола Бажан дуже плідно працює в кінотеатрі.
Фактично кожних 2-3 роки виходить якась його нова книга. Твори Бажана з великим захопленням зустрічають як читачі, так і критики. На 30-ті роки припадає початок перекладацької діяльності Миколи Платоновича. Добре володіння багатьма мовами дозволили йому перекладати з німецької, з англійської, з італійської мов.
З перших днів Великої Вітчизняної війни М.Бажан на фронті. Він редагує газету «За Радянську Україну» . Саме в цій газеті побачив світ високопатріотичний вірш «Клятва». Пророчими стали рядки з цієї поезії : «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів!»
М.П.Бажан був учасником Сталінградської битви, саме це спонукало його до створення збірки «Сталінградський зошит», в якій він з правдивістю очевидця описав всі страхіття війни.
Саме у післявоєнний період М.Бажан розпочинає бурхливу перекладацьку діяльність. Він перекладав більш як 7 мов світу.
Дуже велике враження на поета справила поїздка до Грузії. Саме там він створив свій геніальний переклад «Витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі, який до цього часу вважають найкращим перекладом поеми слов’янською мовою.
У 1946 році М. Бажан брав участь у роботі І сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Микола Бажан побував у багатьох країнах світу. Скрізь він вивчав життя народів, їх культурне надбання. Це народжувало його поетичні шедеври. Так, поїздка до Англії народила збірку «Англійські враження» . Зустріч з Італією надихнула на збірку «Італійські зустрічі».
Куди б доля не закинула Миколу Платоновича , він завжди пам’ятав про свою Батьківщину. Не забував він і про Умань – край , де пройшло його дитинство і юність. У 1972 році побачила світ збірка «Уманські спогади». У ній він описав красу, героїчне минуле і славне сьогодення нашого міста.
Миколо Бажан , окрім літературної діяльності , плідно займався і видавничою діяльністю. Саме завдяки йому побачили світ «Шевченківський словник», «Українська літературна енциклопедія», « Кібернетичне енциклопедія». Але найбільшою славою усього свого життя Микола Бажан вважав видання «Української радянської енциклопедії» – першої республіканської енциклопедії в Радянському Союзі. Влучно сказав О.Гончар, що якби доробку М.Бажана нічого не було , крім ним завершеної УРЕ, то і цього було б достатньо, щоб його ім’я світилося у золотому списку будівничих нашої епохи.
М. Бажан завжди був людиною життєрадісною, відкритою. До нього завжди тягнулись люди, особливо молодь. Скільком із них він дав путівку в життя….
Не стало Миколи Платоновича 23 листопада 1983 року. Поховано його у Києві на Байковому кладовищі. Зараз у Києві відкрито музей поета. Його іменем названий один із кораблів Чорноморського флоту. Його ім’я носять вулиці і наша школа. Ми горді тим, що в стінах нашої школи навчалася така видатна людина , справжній патріот своєї землі.
